Информационный портал

Відомі люди України в Боярці. Семен Якович Надсон

Опубликовано - 22 ноября 2009, в раздел - Історія міста, просмотров - 3 801



Семен Якович Надсон


Cьогодні ми розпочинаємо публікацію серії статей про видатних людей, які у різні часи побували у Боярці.
Всі вони, в основному, бували тут не на постійному місці проживання, а на боярських дачах, які,
починаючи з 19-го століття, мали чималий успіх у заможних киян.

Відомі люди України в Боярці. Семен Якович Надсон


Також на таку популярність Боярки вплинуло рішення медичної ради про затвердження 26 жовтня 1882 року
статуту кліматично-лікувального закладу у Боярці. Відвідувачів цікавив не тільки чудовий клімат, а й лікувальні
можливості закладу. З тексту статуту видно, що заклад з лікувальним сезоном від початку весни до пізньої осені
був розташований у лісі у декількох окремих будівлях для лікування мінеральними водами, ваннами – простими,
з сіллю, грязьові, парові; також кумисом, водою, повітрям під тиском, електропроцедурами і тому подібне.

Викликає щире захоплення і трохи навіть здивування, що при цьому закладі для молочного лікування
трималась окремо ферма, з якої відвідувачі закладу могли користуватися молоком коров’ячим
і козиним (Сергій Лисенко «Боярка –історико-краєзнавчий нарис»).
Восени 1886 року на дачі в Боярці проходив лікування тоді вже дуже хворий на туберкульоз молодий талановитий
російський поет Семен Якович Надсон (1862 – 1887).

Семен Якович Надсон народився в Санкт-Петербурзі в сім’ї чиновника. Дуже рано втратив батька, а потім і матір.
Ним опікувалися родичі, з якими стосунки у майбутнього поета не склалися. Спочатку його віддали в 2-гу військову гімназію,
закінчивши яку в 1879 році, він вступив в Павловське військове училище.
Тут в училищі сильно простудився і лікарі констатували початок туберкульозу. Але його відправили до Тифлісу
на лікування, де він провів цілий рік. В 1882 році Надсон став підпоручиком і почав свою військову службу
в Каспійському полку, де прослужив офіцером два роки.

Це був найкращий період його життя. Ще у 16 років вірш Надсона був надрукований в журналі «Свет».
І тепер він мабуть вперше відчув задоволення від життя. Швидко росла його літературна популярність,
живий характер, добре серце притягували до Надсона товаришів і друзів, які про нього з задоволенням піклувалися.
Але військова служба все ж була тягарем для поета і він у 1884 році вийшов у відставку.

Декілька місяців він був секретарем редакції «Недели», но скоро стан здоров’я поета настільки погіршився,
що друзі поета з допомогою літературного фонду відправили його спочатку до Вісбадену, а потім у Ніццу.
Але, на жаль, Надсону краще не ставало, і влітку 1885 року друзі вирішили відвезти його знову до Росії.
Потім вирішили ще спробувати цілюще повітря і різні процедури у недавно відкритому кліматично-лікувальному
закладі Боярки в Київській області. І весь час продовжував писати вірші. Популярність його росла.

Живучи у Боярці, щоб не залежати фінансово від друзів і літературного фонду, Надсон почав писати літературні
фельєтони в київській газеті «Заря». Але стан здоров’я хворого поета зовсім погіршився. Друзі перевезли
його до Ялти, де він і помер. Його тіло було перевезено до Санкт-Петербургу і поховано на Волковому кладовищі.

Успіх віршів Надсона не втрачає свою силу до наших днів. Більше ста віршів поета покладено на музику,
в основному це любовна і пейзажна лірика. Збірник віршів, що вийшов у 1885 році, був удостоєний Пушкінської премії.

Не вини меня, друг мой, - я сын наших дней,
Сын раздумья, тревог и сомнений:
Я не знаю в груди беззаветных страстей,
Безотчетных и смутных волнений.
Как хирург, доверяющий только ножу, Я лишь мысли одной доверяю,-
Я с вопросом и к самой любви подхожу
И пытливо ее разлагаю.

Ты прекрасна в порыве твоем молодом,
С робкой нежностью первых признаний,
С теплой верой в судьбу, с детским ясным челом
И огнем полудетских лобзаний;
Ты сильна и горда своей страстью,- а я…
О, когда б ты могла, дорогая
Знать, как тягостно борется дума моя
С обаяньем наставшего рая,
Сколько шепчет она мне язвительных слов,
Сколько старых могил разрывает,
Сколько прежних, развеянных опытом снов
В скорбном сердце моем подымает!..