Информационный портал

РЕФЕРАТИ. "Голодомор та його наслідки".

Опубликовано - 4 апреля 2010, в раздел - Історія міста, просмотров - 6 070



З Історії України на тему:
«Голодомор 1932-1933 та його наслідки»



Підготовлений студенткою
1-го курсу заочного відділення
Спеціалізації менеджмент
Зовнішньо культурної діяльності


м. Київ 2009р.

ПЛАН

1.Важливість, актуальність,серйозність даної теми.
2. Перебіг подій – хронологія подій ,передумови – причини.
- факти;
- документальні дані;
- свідчення очевидців.
3.Наслідки
- приблизні цифри втрат.
4.Ставлення та відношення інших держав до національної трагедії.
- Росія;
- США;
- країни Європи.
5. Висновок.
6. Тлумачний словничок.
7. Використані джерела.



1. ВАЖЛИВІСТЬ, АКТУАЛЬНІСТЬ ДАНОЇ ТЕМИ

«Без минулого – немає майбутнього». «Хто не знає своєї історії – той не має свого майбутнього». Ми дуже
часто чуємо ,чули і будимо чути ці вирази,особливо зараз, в наш час,коли людина має право на свою власну думку.
Що ж означають ці фрази, і чи варті вони тієї уваги і важливості, яку ми їм приділяємо. Відповідь може бути
лише одна – звичайно варті.
На гіркому досвіді українці збагнули,що наша історія потребує нашої уваги, розуміння, а головне – знання.
Дана тема являється дуже болючою, інколи незрозумілою та загадковою. На жаль, тільки нещодавно люди
усвідомили серйозність цієї теми, необхідність в її вивченні. Нарешті ми позбулися остраху вільно говорити,
на весь голос розповісти людям правду про «національну трагедію» , про цю «особливу» сторінку з історії
Українського народу. Нарешті в шкільних підручниках ми можемо прочитати правдиві, хоча й болючі факти.
Тепер ніхто не зможе сказати, довести , що у всьому винна засуха та неврожай, ніхто вже не зможе замилити
нам очі неправдою.
Тільки 26 листопада 1998 року, указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв голодомору.
У травні 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор
1932 – 1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним результатом – 226 голосів.
Тільки 28 листопада 2006 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».
Чому ж ми так пізно позбулися страху,витерли запилену сторінку з товстелезного підручника Історії України.
Лише через 70 років Генеральна Асамблея ООН поширила заяву, у якій визнала Голодомор 1932 – 1933 років
«національною трагедією українського народу», хоча ще в 1984 році конгресс США створив комітет при
Гарвардському університеті, котрий займався вивченням причин Голода на Україні. Не можно не відзначити,
що американці спромоглися раніше за українців розпочати вивчення Голодомора, коли в Україні тільки стало
можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року,я вже нічого не кажу про те, щоб створювати
якісь спеціальні заклади. Хочеться ще сказати, що ця проблема являється не лише причиною для замислення
над пройденим, пережитим, але й серйозним завданням,більше не допустити такого «відношення» до українців,
і до народу взагалі.

Даний етап історії більше не дозволить урядові робити помилки такого маштабу, не дасть можливості загубити
українську націю. На мою думку, особливо покоління ХХI століття має знати історію свого краю, особливо,
такі жахливі, заплямовані сторінки. Це стосується не лише українців,а й у першу чергу нового покоління росіян,
які поки що ,на жаль, не знають, або знають, та просто не можуть в це повірите, повірите в те, що їх уряд
минулих років коїв такі жахи, влаштував такий террор проти братнього народу. Головним завданням на сьогодні
являється поширенням правдивих знань про Голодомор, не про Голод - а саме про Голодомор. Весь світ має
знати про те, як люди страждали на Україні. В жодному куточку світі не було проявлено такої жорстокості,
такого террору протии народу, світ ще не бачив таких жахливих картин смерті.

Хочу сказати, що зараз все більше і більше з’являється книг присвячених Голодомору,тисячі істориків
по всьому світу вивчають,шукають факти, докази, причини виникнення Голодомору, а найголовніше люди,
нарешті більше не бояться вслух говорити про такі речі,коли 20-30 років тому за таке могли,що завгодно
зробити,аби покарати. Отже,давайте спробуємо хоч трохи для себе зрозуміти Голодомор, спробуємо дістатися
дна, самого епіцентру Геноциду ,дізнаймося для себе більше, давайте відкриємо ці суворі сторінки, з цупкою
мокрою та червоною бумагою, бо багато сліз було пролито,чимало крові випито.

2. ПЕРЕБІГ ПОДІЙ

Щоб спробувати дістатись до самої глибини,треба спершу переглянути події,почати з останнього вагона потяга,
щоб дібратися до його голови. На мою думку не можна не згадати Київську Русь,слово Київську треба підкреслити,
не Московську,а Київську. Наймогутніша держава серед інших,перший князь Росії – Юрій Долгорукий,
син Володимира Мономаха,шостого князя Київської Русі. Уже і складається певний образ. Якщо, перша держава була,т
ак би мовити українська, а тоді виходить,що Російська імперія – це вже послідовниця Київської Русі,тоді хто ж такі росіяни?
От треба і вияснити чому ж удар керівництва СРСР був направлений саме проти українців?Справа у тому,
що саме існування України серйозно підриває імперську ідентичність Росії,наносить їй смертельний удар.
Як вже була тільки що згадана Київська Русь. Якщо Київ і майже всі найбільші міста Київської Русі –
споконвіку українські,то тоді ж що таке Росія?

Крім того, Україна була найбільшою етнічною частиною імперії, отож найбільш небезпечною для неї.
На початку ХХ століття стало очевидно,що політика російського царизму по асиміляції українців потерпіла поразку.
Українське населення швидко росло. Наперекір інтенсивній депортаційній політиці частина росіян в УССР станом
на 1926 рік становила тільки 9 %. Якщо брати до уваги всю Україну,разом із Західною,то частина росіян серед
українського населення не перевищувала 7 %. У сільського населення України були чіткі ознаки етнічної
ідентичності,по-перше це мова. Ці ознаки почали набувати виразний політичний характер. Особливо це проявлялось
в час визвольної війни 1917-1923 років. Тоді позбавлені еліти, елементарної організації і зв’язку українські повстанці,
по визнанню Троцького, перетягнули на себе втроє більше сил більшовиків, ніж вся Антанта. Ще в 1922 році
більшовики в Україні не контролювала більшість в’їзних міст, а лише губернії.

Війна з більшовиками продовжувалась в Україні набагато довше,ніж в інших регіонах СССР. Вона припинилась
тільки після того, як Ленін зрозумів небезпечність повстань в умовах погроз внутрішньої інтервенції, і санкціонував
впровадження НЕПа і українізації. В ті роки Україна показала значну силу, і потрібно відмітити, низький
інтелектуальний рівень тогочасної «еліти», її державних інстинктів і організаційних здібностей. В цей же час
виникає інше питання: чому більшовики не довели до кінця свою справу і не винищили українців цілковито?
Відповідь на нього,очевидно лежить в економічній площині. На початку 1930-х років світ очевидно йшов до
нової світової війни,а Україна без населення втрачала своє економічне значення. Тому для Кремля значно
ефективніше було зламати хребет Україні та перетворити українців на генетичний матеріал,ніж фізично знищити
всіх представників українського етносу.

Тепер давайте розглянемо далі,ті події котрі відбувалися до Голодомору. Треба почати з того, що ще
з 1928 року існував спільний обробіток землі, який потім стане грунтом колективізації і потягне за собою ланцюг
масових проблем. Історики стверджують,що Сталін розпочав відверту боротьбу проти українських селян в 1929 році,
вмішавши на них ярлики,такі як: « спекулянт», «саботажник». Отже, 27 грудня 1929 року Сталін оголосив
«ліквідацію куркульства,як класу»,а вже 30 січня 1930 вийшло офіційне рішення про колективізацію.
Звідки ж взялась у Сталіна така ненависть у Сталіна до куркулів,і взагалі,хто ж вони такі? Я дам відповідь
на це питання,це більш-менш заможні господарі,які розуміли,що працювати в колхозі їм не вигідно.
Спочатку скажимо, чому ці колгоспи взагалі виникли.

Становище, що склалося в країні, а також зовнішньополітична обстановка вимагала прискореного розвитку
промисловості та проведення колективізації сільського господарства. Тим часом головною перешкодою була
низька продуктивність малих селянських господарств, а “куркулі” були настроєні вороже,як вже було сказано,
вони розуміли,що це було їм не вигідно. Лише шляхом “класової боротьби” проти останніх партія змогла
мобілізувати бідних і середніх селян на проведення колективізації та знищити “класового ворога” і зернову
кризу, таким чином, було розв'язано, оскільки соціалістичне сільське господарство виявилося продуктивнішим
від капіталістичного і т. д., й т. п.
Чим же колгоспи були такі не вигідні? По-перше, закон від 16 жовтня 1931 р. забороняв запасати зерно
для внутрішніх потреб колгоспу аж до виконання плану заготівель. По-друге, Урядовою постановою
від 6 травня 1932 р. колгоспам і колгоспникам дозволялася приватна торгівля зерном, однак лише
після виконання державних поставок. Постанови від 22 серпня та 2 грудня 1932 р. передбачали суворі
покарання (до 10 років концентраційних таборів) для тих, хто зважився б зробити це до виконання
державних поставок. Аграрні постанови 1932-1933 рр. означали, що, виконавши свої зобов'язання
по здачі зерна державі, колгоспи, крім того, повинні були: 1) заплатити МТС за технічне обслуговування;
2) оплатити вартість насіння та інші державні позички; 3) створити насіннєві резерви в розмірі приблизно
10-15 % річних насіннєвих потреб, кормові запаси - відповідно до річних потреб колективізованої худоби.
Лише тоді колгосп міг робити будь-який розподіл “прибутків” серед своїх членів.

Що ж до самого селянина-колгоспника, то варто підкреслити, що колгоспне керівництво менше всього
турбувалося його добробутом. Праця колгоспника оплачувалася через систему так званих “трудоднів”.
“Трудодень” офіційно було запроваджено урядовою постановою від 17 березня 1933 р. Будь-які спроби
використати зерно для задоволення потреб селян вважалися саботажем. В урядовій постанові
від 7 серпня 1932 р. “Про охорону державної власності” (підготовленій самим Сталіним) проголошувалось,
що всю колгоспну власність, як, наприклад, велику рогату худобу, всі види сільськогосподарської продукції
слід уважати державною. Той, хто вчинить злочин проти цієї власності, вважатиметься “ворогом народу”
і підлягатиме розстрілу або, за пом'якшуючих обставин, ув'язненню принаймні на десять років з повною
конфіскацією майна. Пізніше, згідно з офіційними трактуваннями, до “ворожих елементів” почали
відносити осіб, звинувачених у підробці колгоспних рахунків, звітів, саботуванні сільськогосподарських робіт,
пошкодженні колгоспної техніки й устаткування і т. д.

Далі такі санкції будуть діяти і на м’ясні та молочні продукти. Тому,селяни не хотіли,щоб іхня худоба ставала
державною власністю,почалося масовий продаж,хазяї вбивали тварин,більшість українських сел перетворилися
на скотомогильник.Скрізь були чути подібні заклики: «Колективне господарство – найкраще господарство».
І ось розпочався анти селянський терор.Звичайно, не лунали такі відкриті фрази,як: «Бей хахлов – спасай россию!».
Тому,що більшовики були більш оглядніші за нацистів,вони все точно спланували. Нові поводирі,зараз мається
на увазі Сталін,керувався єдиним помислом «якщо ворог не здається,його знищують». Саме такою всі століття
була українська нація,незнищенною.

Зрозуміло,що Сталін запанікував, бо коли 40 мільйонів людей усвідомлюють себе нацією,є вже певні загрози,
що може бути створена окрема держава,саме чого боявся Сталін. З цього приводу 11 вересня 1932 року Сталін
писав Кагановичу : «Ситуація на Україні дуже погана,ми повинні прийняти міри зараз,інакше ми можемо
втратити Україну». І міри були прийняті. Сталін наказав НКВД конфіскувати всі продовольства, все зерно
з території України. Робивши це він знав,що прирікає їх до смерті. Спеціальна група НКВД ,об’їзчики,як їх ще
називали, активісти, ходили по селу і збирали все до останньої краплі. У кожного села стояла варта на пагорбі,
і спостерігала,чи не йде дим дим у когось з димаря,бо якщо йшов,то вони тут-як-тут вже були біля цієї домівки,
і забирали все,що залишилось. Грабунок став повсякденною нормою життя. На цей лад існує фраза
Ісаєва «Хто не здасть,той то років пам’ятатиме радянську владу в труні».

Влада не брала до уваги врожайність,за час Голоду ставки хлібозаготівель були підвищені в 3-4 рази.
План хлібозаготівель визначався, виходячи з норми врожайності 1932 року. На 5 липня це була орієнтовна
норма у 48,4 – 52,7 пудів/га, з 1 жовтня – оперативна у 42,1 – 46,5 пудів/га. Однак і вона була завищеною,
як і офіційна цифра зібраного в Україні у 1932 році врожаю – 912,5 млн пудів або 14,6 млн тонн.
А ствердженням одного з найавторитетніших українських дослідників Голодомору доктора історичних наук В. Марочка,
валовий збір зернових в Україні у 1932 році становив 12,8 млн тонн (близько 800 млн пудів). Порівняно з 1931 роком,
він зменшився на 306,3 млн пудів. Отже, позицію радянського уряду щодо українського селянства найкраще
висвітлюють промови його провідників та тогочасні публікації в офіційних радянських медіях.
Зокрема Йосиф Сталін стверджував:«Національна проблема, в самій своїй суті, це селянська проблема».

Далі пішли,що ж селянам робити,коли голод вже наступав їм на п’яти. За протоколом,який видав ВК ПбУ,
23 січня 1933 року «Про заборону виїзду із України за продовольством в Росію та Білорусію». Що далі то гірше,
найменші спроби покинути колгосп, розцінювалися,як державний злочин. 7 серпня 1932 року вийшов закон
про 5-ть колосків,як його прозвали в народі, бо сааме стільки вміщалося в лодоню маленької дитини.
М’ясорубка працювала на повну,люди гинули тисячами за день. Процитую одного історика : На початку літа 1933 р.
Малколм Маггерідж повідомляв: “Під час недавнього візиту до Північного Кавказу та України я побачив щось
на зразок двобою між урядом і селянами. Поле цього двобою таке ж спустошене, як і в будь-якій війні,
але простягається воно набагато ширше - над досить великою частиною Росії. З одного боку - мільйони
селян, що вмирали з голоду, з тілами, часто опухлими від браку їжі. З другого - вояки частин ДПУ,
що виконували накази диктатури пролетаріату. Вони пройшли крізь країну, мов рій сарани, забравши з собою
все їстівне; вони постріляли або заслали тисячі селян, часом цілі села; вони перетворили найродючішу землю
в світі на журливу пустелю”. Інший англієць побачив таке: “Родючі поля радянської України одне за одним
вкриті незібраним зерном, якому судилося гнити. Були округи, крізь які можна їхати цілий день між полями
пшениці, що, чорніла, і лише час до часу побачити крихітну оазу, в якій урожай, на щастя, зібрано”.
«Як вітер повіє,так і нічим дихнуть».

В тей час,як люди гинули жахливою смертю, зерно вивозили за кордон тоннами,існують такі дані,
що вивезли приміром 5 мільйонів тонн. Звичайно ж,»свої комори переповнені», «..віднімали у голодного для ситого..»
Існує такий вираз,який повність виражає ставлення людей до Голодомору: «Спосіб, за допомогою якого людей нищили,
був найжахливішим з досі відомих» — Ален Безансон.Ніхто нічого не міг зробити,такий український діяч,
як Микола Скрипник застрелився у голодному 1933-тьому,в знак протесту,але протест не був почутий.
Микола Хвильовий,який промовив: «Вмираю зі своїм народом,бо врятувати його не можу»,
весною 1933 –тього він пішов з життя. Загиблих перестали реєструвати,загони НКВД ходили по домах
і збирали мертвих,і напівживих,за кожне тіло їм платили по 200 грамів хліба. Деякі очевидці стверджували,
що глухою ніччю бачили,як на свалку машина вивозила купу різної їжі,поливала її кислотою,і підпалювала.
Звичайно,уряд якогось намагався прикрити ці масові вбивства,і ому створювали так звані
пункти обміну – «Торгсін»,де золото можна було обміняти на їжу. Треба ще відмітити,що Голодомор
проводився паралельно з масовим винищуванням української інтелігенції.


3. НАСЛІДКИ

Нині, в час, коли від Голодомору нас віддаляє відстань у 75 літ, а зближують із ним його наслідки, яскраво
видно, що цей злочин приніс і справді страшні «дивіденди» – термін Іва Тернона. «Наслідки геноциду можуть
бути страшними, а сам злочин – приносити немалі «дивіденди»: «жертву позбавляють її землі, власності,
культури, віри, самоусвідомлення, ідеології. Яким би не був характер цих втрат, вони – доконечні.
Проблема розв’язана назавжди... Єдина альтернатива – рабство, оскільки громадська думка, схоже,
до тепер примирювалася з моральними втратами.
У тривалій перспективі геноцид вигідніший від рабовласництва, бо раб може колись вимагати свободи,
а мрець – мовчить» – ця думка могла б стати однією з відправних тез майбутньої дискусії про наслідки
Голодомору для самоідентифікації українців.Дані підтверджують зв’язок між Голодомором і сучасним
демографічним станом в країні. На початку ХХ століття Україну по швидкості приросту населення
прирівнювали до Китаю.

Сьогодні,після серії демографічних катастроф ХХ століття, Україна – номер один в світі по швидкості
зниження кількості населення. В Україні майже не залишилось людей місцевого походження
1928-1933 років народження,більшість з яких померли від голоду. Поляки абсолютно правильно
пам’ятають 20 тисяч своїх співвітчизників,котрих більшовики розстріляли в Катині. Одначе в Україні
на протязі голодного року кожен день була така «Катинь». На місце загиблих внаслідок
Голодомору українців із інших регіонів СССР активно ввозилося іншого етносу населення.
Другий всесоюзний перепис закінчився в 1939,але все одно її дані не були опубліковані.
Очевидно, картина,котра стояла за цифрами, була занадто страшною. Наступний перепис в СССР
був проведений тільки в 1959. З 1926 року,тобто через 33 роки, кількість українців виросла всього
лиш на 1,5 мільйона,тоді коли кількість росіян в СССР за той час виросла на 56,9 %. І при цьому
на рубежі 1930-1940-х років в Україні відбулося значиме збільшення українського населення внаслідок
входження в її склад Галичини,Закарпаття і Буковини. А це приблизно 6 мільйонів. Немає сумнівів,
що в даному проміжку часу (1926-1959) відбулася українська національна катастрофа.

Такі демографічні ями відбиваються на кількості представників наступних поколінь. На західній Україні ,
котра сама немало постраждала внаслідок депортацій і репресій,але котру все-таки обійшов Голодомор,
демографічна ситуація трохи краща,аніж на решті території країни. Голодомор винищив або покалічив
ціле покоління селянських дітей - як в усьому СРСР, так і особливо в Україні. Згубність такого явища
неможливо переоцінити. Доля дітей у цій величезній катастрофі найбільше приголомшує розум і не може
бути виправдана з будь-якого погляду. Що ж до майбутнього країни, то чисельне зменшення цілої
генерації призвело до наслідків, котрі відчуваються і досі. „Етнографічний матеріял буде змінений“ — з такими
жорстокими словами, сповненими безпрецедентного цинізму й чорної завзятости, пророкували чиновники ҐПУ
тотальну смерть українському етносові. На щастя, українці вже вкотре зуміли вистояти в цій нерівній боротьбі
й відродити себе та власну культуру.Отже, нажаль ми і досі відчуваємо наслідки Голодомору,Етноциду в Україні.
Голод 1932-1933 років для націонал-патріотів, для інших людей, які, можливо, не усвідомлюють,
він є не героїчною сторінкою нації, він є ганебною сторінкою нації, тому що до 6 мільйонів осіб цинічно знищили,
шляхом акту геноциду.


4. СТАВЛЕННЯ ТА ВІДНОШЕННЯ ІНШИХ ДЕРЖАВ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНЦІВ.

Факт геноциду українців сталінським режимом у 1932 – 1933 роках було офіційно визнано 11 урядами країн світу,
серед яких Австралія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати Америки. Але,нажаль,в підручниках ісотрії
європейських держав,ще досі лунають такі слова,як: етноцид, класоцид, селяноцид,аби уникнути визначення
терміну про геноцид 1932-1933 на українському селі. Для того об інші держави дізнавались більше про Голодомор,
щоб його визнали на міжнародному рівні в Україні створили Асоціацію дослідників Голодомору,яку очолює Л.Лук’яненко.
Вся наукова частина цієї асоціації зосереджена в Інституті історії України. Але це ше,всього-навсього аматорська
органзація,а потрібна саме державна установа.На щастя вже є указ президента про створення Інституту народної
пам’яті.Наша держава досягла певного прориву у міжнародному визнанні Голодомору у 2003 році,
коли відбулося відзначення 70-ї річниці цього Голодомору. Його початок було покладено спеціальним
засіданням ВР 14.05.2003 р., яке було присвячене пам’яті жертв Голодомору. Того ж року,за словами українського
історика Сергія Філіпчука, нам вдалося у рамках 58 Генеральної сесії ООН досягти підтримки з боку міжнародного
співтовариства ініціативи України щодо засудження Голодомору як акту геноциду. Була розповсюджена спеціальна
спільна заява до (слово незрозуміле) країн-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні як офіційний
документ Генасамблеї ООН. Тобто, вперше ООН визнала Голодомор як національну трагедію українського народу,
висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени організації та спеціалізовані установи,
міжнародні та регіональні організації віддати данину пам’яті тих, хто загинув у цей трагічний період нашої історії.

Співавторами спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, її підтримали також усі 25 країн, теперішніх членів ЄС.
Визнання Голодомору міститься і в цілому ряді інших документів, і в рішеннях парламентів цілого ряду країн.
Ще в 1934 році парламент Естонії визнав Голодомор актом геноциду, подібні акти були прийняті сенатом
Австралії і сенатом Аргентинської Республіки, Канадою і рядом інших країн. 24 листопада сейм Литовської Республіки
ухвалив заяву щодо вшанування жертв політичних репресій і Голодомору в Україні у 1932-1933 роках.
Сейм Литви визнав, що сталінський тоталітарний режим проводив свідомий, ретельно спланований геноцид
проти українського народу і висловив співчуття жертвам геноциду. Росія приєдналася до спільної заяви 2003 року,
яка була прийнята у рамках ООН. Разом з тим МЗС РФ у письмовій формі виклав свою позицію щодо відповідного
положення виступу міністра закордонних справ України в рамках 59 сесії Генасамблеї ООН. Російська сторона
наголосила, що вважає це питання закритим після схвалення спільної заяви. Вони вважають, що подальше обговорення
цієї теми в рамках ООН є контрпродуктивним. Так само з російського боку не було підтримано і ідею щодо приділення
уваги проблемі Голодомору з боку спеціального радника Генсека ООН з питань геноциду. Ми сподіваємося на те,
що з російського боку буде проявлене належне розуміння до цієї надзвичайно трагічної сторінки і історії України,
так само, як ми з нашого боку проявляємо розуміння до подібних трагічних сторінок і в історії російського народу.

Але поки що ці сподвання нам не допомагають. Росія через своє Міністерство іноземних справ назвала Голодомор
в Україні 1932-1933 років «так назывемым «голодомором»,і заявила,що не визнає його геноцидом за етнічною ознакою .
К стверджує МІД Росії , «абсолютно очевидно, что проводилась она(политика,которая привела к Голодомору)
не по национальному признаку». Між іншим МІД Росії явно хоче приховати очевидний факт. Маючи історичні дані
переконливо засвідчують про те,що Голодомор був направлений саме проти українського народу.
Деякі росіяни вважають,що американці визнали Голодомор українським геноцидом,і підтримують нас,
тільки для того ,щоб поширити свій вплив в Європі,розірвати братні відносини між Україною та Росією,
щоб утвердити свій вплив.Навіт у них існує така крилата фраза «..измазали чёрной краской советское управление..».
Але ми українці,все ж таки надії не втрачаємо,і віримо,що всі країни світу,включно Росія,визнають Голодомор геноцидом,
і будуть розповідати і писати правдиву історію.


5. ВИСНОВОК

Тепер нам залишилось лиш підсумувати згадане,прочитане,і на мою думку ще варто згадати невеликі віршики,
які дійшли до нас з народу . Вони краще всього відображають ті жахливі, нещасні часи Голодомору-Геноциду:

Там,де комора артільна,
Вибігши вранці на ганок,
Христя,вдова божевільна,
Йде в канібальський танок,
А я діточок побила,
До схід сонця поварила,
Тракористу-молодицю
Наварила холодцю.
Їж , коханий, не барися,
Виплюнь пальчики Орисі.
Від синів та дочок
Тільки жменька кісточок
..рупор голосом спесивим
Комусь кричав про шлях новий
А ще словами,мов киями,
Поет відомий в згубну мить
людей зганяв до одної ями:
- Будем,будем бить!..
Лукавий заспіва осанну,
Щоб вшанувати п’ятирічку,план.
Тим часом він заради чину і санц
Готовий матір вкинути в казан.
Та ти – не виграшка природи,
Не примха лиш земних стихій –
Ти не загинеш,мій народе,
Пісняр,мудрець і гречкосій.
Бо вірю: судні дні недаром
Твій чорний рай зняли пожаро
І пломінь слупами росте,
Сполучуючи з небом степ.
І небо сходить на країну,
Крізь зойк заліз,крізь звіра рик,
Крізь дим руїни – Україну
Новий узріє чоловік.

Вже нема хуторів і держав,
Тільки трупи в житах,тільки трупи
Та від хрипу крива іржа,
Що замкнула посинілі губи.
Поміж ребрами хат,по дорогах
Диким зілля здіймається степ
І регочеться з неба і з Бога…
Господь забув і одвернув обличчя,
І от земля запалась як труна, й
Над пусткою її удвох владичать
Антихрист неситий Адонай.



Саме жахливе в голодоморі 1932-1933 рр. те,що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв:
«Ніхто не може заперечувати,що загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 1931».
Як відмічають Роберт Конквест і Богдан Кравченко,урожай 1932 р. всього лише на 12 % був
менше середніх показників 1926 і 1930 рр. Інакше кажучи,продуктів вистачало. Що ми і намагались
довести,протягом усієї розповіді. Голодомор мав етнічний характер. Ніхто не здатен пояснити,чому
другим регіоном,крім України,де в 1932-33 роках були задіяні бойові сили для огородження території
після вилучення продовольства у населення,стала Кубань – єдиний регіон СССР поза України,
де на той час переважало українське населення. Ніхто не може пояснити,чому в голодні
для України 1932-1933 роки СССР масово депортував зерно й інші продовольчі товари за кордон,
в той час,коли в Україні гинуло українське населення.
Факти,які доводять,що Голодомор був геноцидом(звичайно не всі,тільки ті,котрі мені вдалося записати):
- Не дозволяли їсти, навіть, замерзлі буряки;
- Витоптували, випалювали очерет ( у нього солодке коріння,особливо у молодого, і можна було хоч якось витримати голод).
- В деяких селах, біля річок, розташовувались бойні, де худоу різали.А щоб люди не брали відходи, поливали карболкою.
- Церков було багато, одна на село точно була. Вони – були заповнені хлібом.
- Загони НКВД забирали цінні речі,які в Торгсін ,чи деінде можна було б обміняти на їжу.
- За свідченнями деяких очевидців,вночі вивозили на звалище халву,цукерки,печиво з діжок – оселедець,викидали хліб,
потім все це обливали бензином і підпалювали,або пересипали піском.
- Існує ще такий факт, що в Херсоні, де знаходився порт, інколи дули сильні вітри, і виходило так, що прибій приносив
трохи хліба, і його підпалювали.

Я вважаю, що цього уже точно досить, щоб сміло визнати факт Геноциду українського народу.
Отже, я процитую. « Фізичне винищення українських селян голодомором – свідома і цілеспрямована
терористична акція більшовицького режиму в Україні». Марочок.



6.Невеличкий Тлумачний словничок

Розкуркулювання - по суті, фізичне знищення або депортацію на Північ мільйонів селян разом з їхніми родинами.
“Куркуль” - заможний, міцний й ненависний чолов’яга, селянин – власник хоча б двох-трьох корів від якого
позбавлялися (хай би навіть і в трохи негуманний спосіб) як від ворога партії, прогресу й селянських мас.

Колективізація - цілковита ліквідація приватного землеволодіння й концентрації решти селянства
в контрольованих більшовиками “колективних” господарствах.

«Трудодень» - На практиці це означало відрядний метод праці, який гарантував максимальне зусилля
від кожного селянина, який не хотів опинитися з порожніми руками та з порожнім шлунком.

“Влада - це не засіб досягнення мети, це - сама мета”.

Голодомор – масове вбивство за етнічною ознакою.



7.Використані джерела:

1. http://www.golodomor.kharkov.ua/video.php
2. http://www.holodomor33.org.ua/category?id=11
3. http://www.ukraine3000.org.ua/yesterday/vchora/5216.html
4. http://www.youtube.com/watch?v=EffT1ljrOvY
5. Документальний фільм «Жорна».
6. «Пролетарська правда» номер від 22 січня 1930 р.
7. Стасюк О. Геноцид українців: деформація народної культури. - К.: ВД «Стилос», 2008. - 224 с.