Информационный портал

Інтерв`ю з Т. Добрівським

Опубликовано - 28 января 2006, в раздел - Новости города Боярка, просмотров - 4 317



Що потрібно для щастя в окремо взятому місті? Відповідь на це запитання найближчими днями шукатимуть мешканці Боярки, одного з наймальовничіших куточків Київщини. Адже 15 травня тут мають відбутися позачергові вибори міського голови. Кілька десятків років тому слава про Боярку гриміла по всій країні: славне історичне минуле, цілющі кліматичні умови, гостинні, працелюбні люди.

На жаль усе в минулому. Тисячі проблем нині роздирають місто на болючі шматки, безвихідь та безнадія сковують прагнення до розвитку.

- Не все так безнадійно, -впевнено каже мій співрозмовник, один з кандидатів на посаду міського голови Тарас Григорович Добрівський. — Є найдорожчий скарб — це мешканці міста, у переважній більшості налаштовані на позитивні зміни. І не має значення їх вік — школярі чи пенсіонери. Головне — це бажання змінити на краще життя у місті та довіра до влади. А мене вчили ніколи не обіцяти того, у чому не певен. Тож якщо обіцяю — слова дотримати мушу!

— Тарасе, але такий принцип потребує передусім здатності взяти на себе певну відповідальність, до того ж не лише за себе, а й за інших людей?

— Цілком правильно. Я переконаний, що сьогодення вимагає від усіх нас більш свідомого і відповідального ставлення до життя. Та найбільша відповідальність лежить на керівниках, які повинні допомогти суспільству і громаді рухатися саме вперед — до змін на краще. Якщо ж говорити про моє рідне місто, а я народився і виріс у Боярці, було б дуже дивним, якби я не прагнув, щоб воно нарешті розквітло, і люди у ньому стали заможніші та щасливіші. А отже, впевненіші в майбутньому.

— На мою думку, самого прагнення робити добро замало. Потрібно мати певні навички, уміння, зрештою, освіту...

— Сил і бажання діяти мені вистачає! Досвіду теж не бракує: останні роки я працював в органах місцевого самоврядування. Отже, що таке влада — знаю зсередини. І за цей час навчився досягати найвищих результатів у розв'язанні будь-якої проблеми з мінімальними побічними втратами. У лютому 2005 року я закінчив Національну академію державного управління при Президентові України за спеціальністю магістр державного управління. А повноваження заступника міського голови з соціальних питань виконував і виконую з максимальною користю для Боярської громади. Це підтвердить кожен, хто мав зі мною справу.

— Майбутні парламентські вибори знову загострюють протистояння та амбіції численних політичних сил в Україні. Боярка — не виняток. Чи належите ви до якоїсь партії і що ви можете протиставити іншим «партійним» претендентам на посаду міського голови?

— На мою думку, місту нині потрібен не так політик, як господар. У політичному розумінні — я безпартійний. У громадському — патріот. І вважаю це своєю єдиною партійністю. Адже щоб «робити політику» у певному середовищі — зовсім не обов'язково належати до якоїсь політичної партії. Гадаю, що це швидше заважатиме ставитися неупереджено до тих, чия думка не завжди збігається з моєю, та залишатися об'єктивним. Вважаю, що набагато корисніше для загальної справи— не воювати, а співпрацювати. Бо щойно влада перетворюється на такий собі полігон боротьби — місце зіткнень особистих інтересів та чиїхось амбіцій, вважай, далі діла не буде. Я прагну завжди бути корисним людям і саме у той спосіб, у який я можу де робити найефективніше. Тобто, якщо я — фахівець з питань державного управління, то більше користі принесу саме в цій галузі. Вважаю, що кожен має займатися своєю справою, і тоді нам не доведеться гаяти час на пошуки винних.

— Тарасе, дивлячись на вас, починаєш вірити, що нарешті минає час бездіяльної інфантильної молоді. Вам щойно виповнилося тридцять років. Ви молода людина, але справляєте враження цілком сформованої та зрілої особистості.

— До свого віку я ставлюсь філософськи. Хтось може вважати молодість недоліком, хтось — перевагою. Я не вважаю паспортний вік головним аргументом. Впевнений, що основне — це стан внутрішньої готовності, щоб прийняти на себе повну відповідальність за власні вчинки, та здатність доводити справи до логічного завершення. Звичайно, як і у кожного посадовця, у мене були і успіхи, і помилки. Але спортивний досвід навчив ставитися до перешкод, що виникають на шляху, як до можливості поглибити власні знання про свої слабкі сторони: зробиш правильний висновок — зможеш швидше подолати відстань і досягти бажаної мети. Та, на відміну від спорту, де кожен сам за себе, без підтримки згуртованої команди однодумців успішне керівництво містом просто неможливе.

— Отже, ви маєте однодумців?

— Безперечно. В моїй команді зібралися насамперед фахівці. Це люди різного віку, професійної приналежності. Серед них є особи, відомі місту, району та області. Є і нові обличчя. Та їм усім властиві чесність, гідність та порядність. Але головне — ми можемо покластися одне на одного.

Віримо, в свої сили та у наших земляків. Працюючи на посаді, заступника міського голови з соціальних питань, я щодня стикаюся з проблемами простих людей. Більшість із них успішно вирішуються на місцевому рівні. Деякі — з допомогою вищих інстанцій. Я певен, що така співпраця і надалі триватиме.

— Повернімося до інших проблем... Що, на вашу думку, турбує сьогодні боярчан найбільше?

—- Мені здається, що розповідати боярчанам про проблеми в місті — зайве. Вони самі знають про неякісне водопостачання, їм відомі проблеми з опаленням. Тільки сліпий може не побачити на вулицях неймовірну кількість бруду, захаращені сміттям озера й озерця поблизу Боярки. А колись вона була курортним містом! Про місцеві розбиті дороги вже й говорити не хочеться. Дивлячись на все це, мені хочеться засукати рукави та працювати. І не язиком. А по-справжньому. Досить експериментів. Час діяти! Давно вже чекають розв'язання проблеми туберкульозних лікувальних закладів, «розквіт» злочинності та наркоманії тощо. Я народився і виріс тут. І зростав у сім'ї звичайних людей, яких хвилюють проблеми, що стосуються решти боярчан. Люди хочуть вчасно отримувати зарплатню і ми, що їхні діти ходитимуть до гарних дитячих садочків. Хочуть, щоб школярі отримували знання на рівні столичних навчальних закладів, щоб лікарні не нагадували своєю убогістю і відсутністю необхідних медикаментів притулки для жебраків. Щоб вулиці врешті-решт почали нормально освітлюватись, а в магазинах було за що купувати і з чого вибирати... Кожен з нас хоче і має повне право на впевненість і захист своїх інтересів з боку влади, яку обирає.

— Чи маєте ви конкретну програму дій?

— Шляхів розв'язання комунальних, соціальних, культурних та екологічних питань -— безліч. Але головний, на мою думку, у глобальному розумінні - один. Місцеве самоврядування! Щоб упорядкувати наше «господарство» і навести у ньому лад, щоб отримати реальну можливість допомогти кожній родині, важливо домогтися для Боярки статусу міста обласного підпорядкування. Це допоможе подолати брак фінансових та інтелектуальних ресурсів, дасть змогу розпоряджатися власністю міста за рішенням місцевих органів влади, ліквідує її несамостійність у прийнятті найважливіших рішень.

Забрали у людей, наприклад, городи — розумію, болить, а що можна вдіяти, якщо земельними угіддями нині «розпоряджається» не боярська влада, а білогородська, тарасівська, петрівська? Люди живуть тут, а городи мусять їздити обробляти деінде. Хіба це нормально? А от якщо зможемо нарешті згідно з Генеральним планом розширити прилеглі до міста території, зможемо і ситуацію змінити, і людям допомогти... Це лише один із прикладів..

— Тоді які, на ваш погляд, питання можна вирішувати сьогодні на рівні міста?

— Більшість питань можна й слід вирішувати на місцевому рівні міста. Проблеми із водопостачанням, очищенням міста від сміття, ремонтом доріг, забезпеченням нормального функціонування громадських, навчальних, лікарняних закладів міста тощо. А от відстоювати деякі з них, наприклад, питання про статус міста або зміну територіального устрою за рахунок розширення прилеглих земель, доведеться, звичайно, у більш високих державних інстанціях. Але якщо всі проблеми умовно поділити на окремі блоки — економічний, фінансовий, правовий, соціальний, екологічний, — то зможемо грунтовно дослідити причини, які призвели до ускладнень у цих напрямах. І. у такий спосіб підібрати індивідуальний «ключ» до їх розв'язання. Якщо сьогодні ми не можемо вивести туберкульозні лікарні за межі міста, то повинні звести до мінімуму загрозу з їх боку для мешканців Боярки. Хочемо, щоб наше місто знову стало «курортним» і культурним осередком? Потрібно уже сьогодні шукати інвесторів, долучати бюджетні кошти, вводити в дію спеціально розроблену програму стратегічного розвитку Боярки на найближчий час, запрошувати до співучасті у важливих громадських акціях і самих боярчан.

— Що, на ваш погляд, має зробити виконавча влада для поліпшення життя окремої людини?

— Насамперед очистити місто і від матеріального, і від духовного бруду. Влада по винна дати чесним людям чисте місто. Досить обіцянок. Настав час нарешті забезпечити боярчанам нормальне життя в місті. Лише за таких умов можна розраховувати на те, що кожна людина розкриється перед громадою всій неповторності своєї внутрішньої краси. Адже кожен з нас — це коштовний камінь, який може сяяти лише тоді, коли на нього падає світло.

Таке завдання під силу тільки молодій, сильній, згуртованій команді. За мною стоїть саме така команда. За боярчанами залишається право вибору!

Тетяна ЗУБКОВА. Фото Сергія РИЖКОВА.